Обираючи найкращі вузи з нашого рейтингу «Компас», замислюючись про вибір майбутньої кар'єри, ви повинні пам'ятати, що й в процесі навчання, й на роботі вам належить відстоювати свою думку в дискусіях. Як відомо, й в житті ми не можемо повністю уникнути суперечок. Вести їх грамотно й цивілізовано – завдання кожної освіченої людини.
Кожна людина мислить по-своєму. Ось чому не завжди можна легко досягти згоди в бесідах і суперечках. З іншого боку – це чудово, коли інтелектуальне різноманіття вступає в боротьбу заради пошуку істини.
Суперечка – це боротьба двох протилежних думок. Іноді навіть з малозначних питань. Тому суперечка розглядається як більш загальне родове поняття, в яке можна включати дискусію й полеміку, тобто дискусію й полеміку можна розглядати як особливі види суперечки.
Суперечка, дискусія, полеміка за своєю суттю подібні. Це види діалогів або монологів, у яких відбуваються зіставлення, зіткнення різних точок зору. Це форми інтелектуального спілкування, завдання яких: встановлення істини, вироблення вірних наукових поглядів і спростування відсталих; виявлення й подолання недоліків; формування активної життєвої позиції. Кожен із цих видів інтелектуального діалогу має свої особливості.
Вести діалог, дискусію або полеміку – вибір конкретної форми, в якій буде вестися обговорення якогось предмета, – залежить від багатьох конкретних обставин. Жодна з цих форм не краща й не гірша за іншу, кожна з них добра в свій час і на своєму місці.
Дискусія – одна з найважливіших форм комунікації, метод вирішення суперечливих проблем і своєрідний спосіб пізнання. Вона дозволяє краще зрозуміти те, що не є повною мірою ясним і не знайшло ще переконливого обгрунтування. І якщо навіть учасники дискусії не приходять у підсумку до згоди, вони безумовно досягають у ході дискусії кращого взаєморозуміння.
Користь дискусії ще й у тому, що вона зменшує момент суб'єктивності. Переконанням окремої людини або групи людей вона повідомляє про загальну підтримку й тим самим певну обгрунтованість.
Дискусія являє собою серію тверджень, по черзі висловлюваних кількома особами, які спілкуються між собою. Заяви учасників дискусії повинні належати до одного й того ж предмету або теми. Це надає спілкуванню необхідну зв'язність. Тема дискусії формулюється з деякого твердження. Воно – витік дискусії, її вихідний пункт.
Мета дискусії – досягнення певного ступеня згоди її учасників щодо певної теми. Засоби, що їх використовують в дискусії, повинні визнаватися всіма, хто бере в ній участь.
У кожного з учасників дискусії є певні уявлення щодо обговорюваного предмета. Завдання дискусії – відшукання такого загального уявлення про цей предмет, яке спиралося б на приватні уявлення учасників і визнавалося ними всіма.
Із цим пов'язана одна специфічна риса дискусій: їх підсумок – не сума всіх наявних уявлень, а щось більш вузьке, лише те, що є загальним для різних уявлень. Зате це загальне виступає вже не як чиясь приватна думка, а як щось більш об'єктивне, підтримуване всіма учасниками обговорення.
Полеміка багато в чому подібна до дискусії й істотно відрізняється від останньої у відношенні як своєї мети, так і засобів, що застосовуються.
Мета полеміки – не досягнення згоди, а перемога над іншою стороною, утвердження власної точки зору. Засоби, що вживаються в полеміці, не обов'язково повинні бути настільки нейтральними, щоб з ними погоджувалися всі учасники. Кожен із них застосовує ті прийоми, які знаходить потрібними для досягнення перемоги, і не рахується з тим, наскільки вони відповідають уявленням інших учасників полеміки щодо припустимих прийомів суперечки.
Полеміку можна порівняти з військовою грою, коли передбачається, що «супротивник» буде погоджуватися з застосовуваними проти нього засобами. В дискусії ж припустимо спиратися тільки на засоби, що визнаються іншою стороною.
Публічна суперечка як колективний спосіб з'ясування істини отримав застосування й розвиток ще в античності. Один із засновників ораторського мистецтва, стародавній філософ Аристотель (IV століття до н. е.), який вважається творцем теорії суперечки, так класифікував її різновиди:
діалектика – мистецтво сперечатися з метою з'ясування істини;
еристика – мистецтво за будь-яких умов залишитися правим у суперечці;
софістика – прагнення досягти перемоги в суперечці шляхом навмисного використання неправдивих аргументів.
Мистецтво грамотного ведення суперечки називається еристикою, її головне завдання – навчити вмінню переконувати інших в істинності висловлюваних поглядів.
Щоб активно брати участь й перемагати в суперечці, треба володіти її стратегією й тактикою. Стратегія суперечки – це найбільш загальні принципи аргументації, приведення одних висловлювань для обгрунтування й підкріплення інших. Тактика спору – пошук і відбір аргументів, найбільш переконливих для обговорюваної теми в даній аудиторії, і реакція учасника дискусії на аргументи супротивника.
Щоб навчитися впевнено почуватися в будь-якому різновиді суперечки, треба систематично тренуватися в товариських диспутах та дискусіях. Необхідно відпрацьовувати логіку, тактику, стратегію й прийоми спору, що є універсальними й завжди можуть бути застосовані на практиці. При підготовці до суперечки ви отримуєте нові знання, а в процесі самої суперечки виробляєте витримку й здатність реагувати на репліки супротивника.
Коли всі втомилися або, навпаки, в суперечці розпалюються пристрасті, доцільно звернутися до жарту, анекдоту, розрядити обстановку, прочитати короткі вірші або зробити екскурс в історію тощо.
Успіх у суперечці значною мірою залежить від аргументів, які наводяться на підтримку висунутої тези.
Щоб успішно брати участь у суперечці, потрібно не тільки мати грунтовні знання з обговорюваної теми, а й вільно володіти законами логіки. Знання логіки необхідне не лише для того, щоб робити висновки з своїх і чужих тверджень, а й щоб виявляти протиріччя й прорахунки в словах противника й відсутність логіки в його побудовах.
У процесі суперечки ситуація постійно еволюціонує, з'ясовуються нові подробиці, розкриваються невідомі раніше факти, наводяться нові аргументи, змінюються позиції учасників і їх ставлення один до одного. У цих умовах треба демонструвати гнучкість, швидко реагуючи на зміни, що відбуваються в процесі суперечки.
Потрібно завжди бути готовим до того, що в суперечці на вас може бути скерована різка критика: хтось вкаже на помилки, хтось звинуватить вас у помилках. Якщо ви хочете зберегти свої нерви й добрі стосунки з опонентами, потрібна безодня терпіння й такту.
Суперечка – не єдиний засіб забезпечення розуміння людьми один одного. Це навіть не головний засіб. Неприйнятна суперечка заради суперечки, з метою доведення абстрактної правоти. Вступати в суперечку з єдиною метою – перемогти, продемонструвати свою ерудицію – справа неперспективна, тому що, крім хвилинного задоволення перемогою й неприязні, а іноді й ненависті переможеного, ви нічого не отримаєте. Кожен у суперечці повинен відстоювати істину й справедливість. Головне завдання суперечки – не сама по собі перемога над супротивною стороною, а рішення певної конкретної проблеми, найкраще – таке рішення, що визнають обидві сторони.
Суперечка – складне явище. Вона не зводиться до зіткнення двох несумісних переконань. Протікаючи завжди в певному контексті, вона зачіпає такі риси характеру людини, як гідність, самолюбивість, гордість тощо. Манера суперечки, її гострота, вчинки сторін, використовувані засоби визначаються не тільки міркуваннями, пов'язаними з вирішенням конкретної проблеми, а й з усім тим контекстом, у якому вона постала. Можна досягти формальної перемоги в суперечці, наполягти на правоті чи доцільності свого підходу й одночасно програти в чомусь іншому, але не менш важливому. Якщо ми не зуміли змінити позицію опонента в суперечці, не домоглися його розуміння, образили його, відштовхнули від взаємодії і взаємодопомоги у вирішенні проблеми, що викликала суперечку, – ці побічні наслідки суперечки можуть істотно послабити ефект перемоги в ній або навіть узагалі звести її нанівець.
За матеріалами сайту masters.donntu.edu.ua