«Студвей» дізнався, що думають про навчання в аспірантурі українські студенти. Вони розповіли, чому це «крута штука», але не в нас, як вона допомагає уникнути небажаних проблем і наскільки важливою тут є товщина вашого гаманця.
Життя − науці
Ірина Романова (Національний транспортний університет):
«В аспірантурі навчаються для того, аби потім стати професором, або для того, щоб не втратити кілька років (стосується вагітних і молодих мам), чи для того, щоб відкосити від армії. Чи варто там навчатися? Усе залежить від планів людини на майбутнє».
Ежен Мельниченко (Коледж електронних приладів Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу):
«Вона для тих, хто бажає залишитися у сфері освіти та якось її змінити».
Ольга Ладика (Вінницький національний технічний університет):
«В Україні треба впроваджувати систему, якою давно користуються в Америці. Там у магістратуру й аспірантуру ідуть лише ті люди, які навчаються на медиків чи юристів, або ті, які хочуть і далі працювати в науці. Усі інші навчаються 4 роки, отримують освітньо-кваліфікаційний рівень бакалавра та спокійно йдуть на роботу».
Марія Шиловець (Національний авіаційний університет):
«Якщо навчатися, то до кінця. Вступив до вишу, то чому б не пройти всі його «сходинки»? Та й роботу за цей час підшукати можна. Це хороший досвід. Ніколи не знаєш, як складеться життя. А так буде вже хоч щось − не для галочки при подальшому працевлаштуванні, а для себе. Також це можливість залишитися працювати у виші. А раптом виявиться, що це саме те, чого ти хотів?»
Підводні камені
Андрій Березюк (Національний транспортний університет):
«Якщо забезпечений фінансово − можна йти. Це для власного задоволення, плюс здобуваєш знання. У мене був реальний шанс вступити до аспірантури на бюджет, але з таким рівнем стипендії прожити в Києві, не маючи власного житла, було би практично неможливо. Тому відмовився і пішов працювати».
Тимофій Головко (Національний авіаційний університет):
«Аспірантура − це крута штука, та, на жаль, не в нашій країні. Я зараз почав займатися науковою роботою, це дійсно цікаво. Але здобути наукове звання через складну структуру наукових ступенів не так просто. Якщо я закінчу аспірантуру, то можу стати кандидатом у доктори наук, але тільки в межах університету. Якщо я отримаю це звання й піду з університету, все буде втрачено. Треба спочатку зробити наукове звання в університеті, а для цього зазвичай треба стати викладачем або лаборантом. І лише потім можна вийти на всеукраїнський простір. Усе це відбиває бажання працювати над наукою».
Ярослав Стороженко (Чернівецький національний університет імені Ю. Федьковича):
«Аспірантура потрібна лише для тих, хто має непереборне бажання присвятити своє життя науці. Усе, ніяких винятків. В Україні половина дисертацій такі ж фальшиві, як оргазм у повії. Є також люди, які вступають до аспірантури, щоб мати в майбутньому більшу зарплату, кращу посаду і т. д.».
Іван Вишняк (Національний транспортний університет):
«Сам планував йти в аспірантуру, але за останній місяць дізнався багато «цікавого» (наприклад, скільки коштуватиме захистити кандидатську) і передумав. Піду на спеціаліста та шукатиму роботу за спеціальністю або хоча б дотичну, яка нормально оплачується».
Валентина Демченко (Київський національний торговельно-економічний університет):
«Вступ до аспірантури для тих студентів, які обрали нелегкий шлях. Погодьтеся, ходити на роботу порівняно легше, ніж писати наукові статті, навчальні посібники та монографії. Окрім того, вступ до аспірантури передбачає подальше викладання дисциплін у навчальному закладі, а для цього потрібні не лише певні знання, а й хист. Потрібно не просто досконало володіти матеріалом, який викладаєте, а й уміти в доступному форматі донести його до студентів. Однак аспірантура − це все ж хороший старт для вдосконалення своїх навичок на науковій ниві».
Джерело: Studway