Вищі навчальні заклади опублікували нові рейтингові списки абітурієнтів. Про попередні підсумки вступної кампанії-2013 розповідає професор політології Валерій Бебик, проректор столичного Відкритого міжнародного університету розвитку людини "Україна".
Цьогоріч чимало абітурієнтів подали заяви через інтернет - це дуже добра ознака. Я аналізував заяви вступників на спеціальність "політологія" в Університеті "Україна". Виявилося, що зареєструвалися через інтернет абітурієнти, які живуть переважно в Одеській, Донецькій, Полтавській, Кіровоградській, Закарпатській областях. Люди зекономили кошти, відпала потреба їхати до столиці з віддалених райцентрів. Така ж тенденція простежується і загалом по країні.
Ми все активніше рухаємося до інформаційного суспільства. Звісно, проблеми залишаються. Комп’ютери по школах є - це факт. Але немає достатньої кількості провайдерів, які відкрили б доступ у мережу сотням тисяч дітей по селах. Інтернет там зараз постачається переважно через мобільну телефонію, яка потребує додаткового обладнання чи високотехнологічного телефонного апарату.
У тому, що вступники подавали заяви через інтернет, на нашу думку, невелика заслуга вчителів інформатики на селі. Більше у цьому прислужилися самотужки набуті навички: діти зараз легко реєструються в соціальних мережах, користуються електронною поштою тощо. Натомість по сільських школах спостерігається неукомплектованість викладачів по штату, інформатику читають за сумісництвом учителі природничо-технічних дисциплін, математики чи фізики, наприклад.
Колективний портрет цьогорічних вступників мало відрізнятиметься від попередників. За структурою будь-який новий потік приблизно однаковий: третина навчається з персональною мотивацією, третина - аби просто отримати диплом про вищу освіту, решта - тому що батьки послали.
Іще помітно падіння рівня знань з математики і фізики. Шкільні програми перенасичені, але азів базових дисциплін не забезпечують. Українській освіті бракує системності. Школи, технікуми, університети функціонують самі по собі. Потрібно ухвалити Освітній кодекс, який визначав би пріоритети і взаємозв’язок дошкільної, середньої, професійно-технічної, вищої освіти, систем підготовки вищих науково-педагогічних кадрів і перепідготовки фахівців. Випадків, коли крупні виробничі підприємства замовляють підготовку фахівців за конкретними програмами, дуже мало. А від цього значною мірою залежить конкурентоздатність української економіки.
Помітно також збільшення кількості охочих здобути вищу освіту. Ліцензійний обсяг, на мою думку, варто скасувати взагалі. Наші університети можуть підготувати значно більшу кількість фахівців, аніж їм зараз дозволяють. У Польщі чи Сполучених Штатах такого нема: університет подає заявку, проходить акредитацію, підтверджуючи наявність необхідного обсягу професорсько-викладацького складу, аудиторних, комп’ютерних, бібліотечних фондів тощо, й набирає студентів. Прийшло більше вступників - запросили додатково професорів, аби вичитали курси.
Інша річ - державне замовлення. Ця цифра має бути фіксованою й обумовленою потребою держави у фахівцях різних галузей промисловості. Але зараз студент ходить за державним замовленням, і вступник, насамперед, несе документи для вступу на бюджетну форму навчання. Адже платити по 9-15 тисяч гривень за рік навчання доводиться батькам. Можливо, більше користі було б, якби державне замовлення ходило за студентом. Випускник закінчив школу, пройшов зовнішнє незалежне оцінювання й отримав певну кількість балів. Держава відповідно до середнього балу атестату дає йому сертифікат, для прикладу, на 10 тисяч гривень. Вступник іде в університет, вибирає найкращу кафедру і подає документи до приймальної комісії. Університет видає наказ про зарахування, і після цього держава перераховує навчальному закладу гроші на підготовку фахівця відповідно до суми в сертифікаті. І ніяких маніпуляцій із державним замовлення, бо гроші прийшли за студентом.
Каспер